Діагностичне значення анамнезу

Діяльність лікаря завжди зводилася до двох завдань: визначення хвороби та її лікування. Знати хворобу, дати її визначення означає поставити діагноз, що є необхідною умовою для правильного лікування.

Діагноз необхідний при кожному окремому захворюванні не лише, як «головна» лінія щодо лікування, а й для судження про прогноз.

Отже, одним з важливих моментів і етапів у постановці діагнозу є збирання анамнезу — спогадів пацієнта, тобто, отримання суб'єктивних даних від самого пацієнта.

У сучасній лікарській практиці збирання анамнезу, фізичне обстеження пацієнта найчастіше виконуються за «скороченою» схемою та з суттєвим спотворенням вимог пропедевтики. Ігнорування анамнезу та даних об'єктивного обстеження є негативним моментом у діагностиці захворювань.

Збираючи анамнез, лікар, зазвичай, має на меті, що анамнез повинен виявити суб'єктивну картину хвороби, тобто, відчуття хворого та ті розлади, які він сам спостерігає у себе.

Анамнез допомагає з'ясувати всі існуючі зв'язки між хворобою та її причинами, а також познайомитися з умовами побуту, звичками, способом життя, професією опитуваного та іншими даними, необхідними для подальшої верифікації діагнозу.

Іноді спостерігається нехтування анамнезом та даними об'єктивного обстеження при первинному огляді. Це знаходить відображення у вигляді недоглядів при оформленні історій хвороб та амбулаторних карт пацієнтів, що створює помилкове враження про відсутність цих важливих розділів у діагностиці.

Величезний, багатовіковий досвід клінічної медицини показує, що зі зростанням загальної культури населення, науково-технічною революцією в медицині значення анамнезу в діагностиці не тільки не зменшується, а й навпаки збільшується.

Проте, суб'єктивні дані, наведені пацієнтом під час розмови з лікарем, мають осмислюватися критично. Це пов'язано з тим, що під впливом попереднього лікування (а останнім часом і самолікування) можуть змінюватися найбільш характерні клінічні прояви того чи іншого захворювання.

У широкій медичній практиці діагностика захворювань ґрунтується, насамперед, на даних цілеспрямованого анамнезу.

Починаючи збирання анамнезу у пацієнта з уточненням його скарг, слід пам'ятати, що скарги загального характеру, як правило, мало свідчать про конкретне захворювання; вони лише відбивають загальний стан хворого.

Скарги можуть бути локальними або провідними, які залежать від основного захворювання; вони найповніше виявляються на цьому етапі опитування та обстеження і грають чільну роль діагностиці того чи іншого захворювання.

Нарешті, є скарги, які викликають супутні захворювання, які можуть «стерти» картину основного захворювання.

Замало отримати у повному обсязі ті чи інші анамнестичні дані, - для встановлення діагнозу дуже важливо їх правильно оцінити та інтерпретувати.

Нехтуючи анамнезом, його аналізом та безпосереднім клінічним обстеженням хворого, лікар руйнує важливу частину «фундаменту», на якому будується діагностика того чи іншого захворювання.

Досить докладно зібраний та проаналізований анамнез – важлива умова правильної діагностики. Погано зібраний анамнез при недостатньому та неуважному об'єктивному обстеженні хворого стає причиною діагностичної помилки.

Важко переоцінити значення анамнезу у поєднанні з сучасними лабораторно-інструментальними методами дослідження, які допомагають вирішити труднощі у постановці діагнозу. Недооцінка анамнестичних та даних об'єктивного обстеження може спричинити діагностичні помилки при низці захворювань.

Анамнез та об'єктивне обстеження, як і раніше, повинні займати одне з провідних місць у діагностиці. Гарне володіння методологією анамнезу та клінічного обстеження – найкращий спосіб розпізнавання хвороб.

Для збору гінекологічного анамнезу лікар гінеколог розпитує про проблеми, які стали причиною візиту, минулі та поточний менструальні цикли, минулі вагітності, сексуальну активність та гінекологічні симптоми, розлади та методи лікування, які у жінки були в минулому.

Запитання про менструацію:

- в якому віці у жінки почалися менструації (менархе);

- яка частота, тривалість та регулярність менструацій;

- наскільки рясна менструальна кровотеча;

- коли починався та закінчився останній менструальний цикл;

- чи є у жінки симптоми (наприклад, біль, спазми, головний біль або рідкий стілець) під час менструацій;

- наявність або відсутність у жінки аномальної кровотечі: надто рясної, надто мізерної або між менструаціями.

Питання про минулі вагітності:

- скільки вагітностей було у жінки;

- дати цих вагітностей;

- як закінчилися вагітності (наприклад, пологи живим плодом чи викидень);

- чи виникали ускладнення (такі як кровотеча, підвищений артеріальний тиск, нудота чи блювання).

Задаються питання про статеве життя для оцінки ризиків розвитку гінекологічних інфекцій, травм та вагітності, визначення наявності у жінки проблем статевого характеру. Деякі питання про сечовипускання визначають, чи є у жінки інфекції сечовивідних шляхів чи проблеми з витоком сечі (нетримання).

Жінку запитують про використання методів контрацепції, бажання їх використовувати, чи відчуває вона біль під час статевого акту, посередині менструального циклу (що може вказувати на те, що біль збігається з овуляцією) або за інших обставин. Якщо вона відчуває біль, то наскільки цей біль сильний і що допомагає їй позбутися болю.

Задаються питання про проблеми з молочною залозою (біль, ущільнення, ділянки хворобливості, почервоніння, виділення з сосків), чи жінка проходить обстеження молочних залоз і як часто.

Лікар гінеколог переглядає анамнез гінекологічних захворювань жінки, а також історію раніше перенесених захворювань та хірургічних втручань, запитує про лікарські препарати, які приймає жінка, куріння та алкоголь, оскільки багато з них впливають на жіночу репродуктивну функцію.

На прийомі лікар приділить пацієнту достатньо часу, надасть детальне пояснення та відповість на будь-які делікатні питання.