Генітальній хламідіоз у чоловіків: сучасний стан проблеми

Найбільш поширеним бактеріальним збудником інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), у всьому світі є Chlamydia trachomatis. За даними ВООЗ, у світі щорічно реєструється близько 101 млн. нових випадків цієї хвороби. Відомо, що Ch. trachomatis інфіковано майже половину чоловіків активного сексуального віку (від 16 до 40 років) та третину жінок. Цей збудник виявляють більш ніж у 51% чоловіків, які страждають на негонококові запальні захворювання сечостатевих органів.

У чоловіків при цьому захворюванні може розвинутися цистит, простатит, пієлонефрит, епідидиміт, орхіт, порушення еректильної функції і, на жаль, таке часто необоротне ускладнення, як безпліддя. Додатковим приводом для занепокоєння є 3-4-кратне підвищення ризику передачі ВІЛ-інфекції у пацієнтів із хламідіозом.

Хламідіоз часто протікає без вираженої симптоматики, лабораторно досить важко діагностується, проблематично виліковується, супроводжується тяжкими ускладненнями. Однією з проблем, з якою стикаються клініцисти при веденні хворих на хламідійну інфекцію, є її безсимптомний перебіг у чоловіків приблизно в 50% випадків. Цим пояснюється існування численної групи не діагностованих інфікованих осіб, які можуть передавати інфекцію своїм сексуальним партнерам. Крім того, наслідки хламідіозу, а саме безпліддя, є одним з найдорожчих результатів будь-якої ІПСШ, крім ВІЛ-інфекції та СНІДу.

До факторів ризику хламідійної інфекції відносять: ранній початок статевого життя; наявність великої кількості сексуальних партнерів та часту їх зміну; зневага до принципів безпечного сексу та статевої гігієни; супутню гонококову інфекцію; тяжке соціально-економічне становище.

Хламідії – це убіквітарні облігатні внутрішньоклітинні бактерії сферичної чи яйцеподібної форми. Внутрішньоклітинний паразитизм хламідій відрізняє їх від інших бактерій. На відміну від вірусів, вони містять як ДНК, і РНК, розмножуються шляхом бінарного поділу. Імунні системні зміни або порушення, спричинені Ch. trachomatis, можуть сприяти її виживанню в інфікованих клітинах господаря та викликати хронічний перебіг захворювання.

Виділяють хламідіоз первинний та хронічний – рецидив чи реінфекцію. Реінфекція має місце при повторному зараженні Chlamydia, тоді як рецидив обумовлений наявністю резервуару цих бактерій у лімфатичних вузлах та селезінці. Встановлено, що макрофаги відіграють важливу роль у розвитку рецидиву інфекції, оскільки хламідії циркулюють усередині даних клітин у пошуках тимчасового притулку в лімфатичних вузлах, селезінці та серозних порожнинах.

Рецидиви інфекції частіше спостерігаються в осіб молодого віку, які живуть активним статевим життям, ніж серед старшої вікової групи. Клінічна картина у хворих на хламідіоз може ввести в оману лікарів, оскільки у 70-80% інфікованих жінок і 50% чоловіків захворювання протікає безсимптомно.

Хламідіоз у чоловіків проявляється у вигляді уретриту у 15-55% інфікованих у віці 35 років та молодше, іноді може розвиватися епідидиміт. Пацієнти відзначають скудні або помірні прозорі або білі виділення з уретри вранці перед першим сечовипусканням. У разі епідидиміту має місце односторонній біль у яєчку з еритемою шкіри мошонки, болючість або припухлість навколо придатка яєчка.

Діагноз може бути встановлений за наявності слизово-гнійних виділень з пеніса, при цьому в мазку з уретри, забарвленому за Грамом, визначаються > 5 лейкоцитів у полі зору при високій роздільній здатності і відсутні внутрішньоклітинні грамнегативні диплококи.

Синдром Рейтера може бути рідкісним ускладненням нелікованої хламідійної інфекції. Реактивний артрит у комбінації з тріадою: уретрит, кон'юнктивіт та безболісний висип зі слизово-гнійним секретом на долонях та підошвах ніг – характерний для синдрому Рейтера. При цьому синдромі характерно асиметричне множинне ураження суглобів, переважно нижніх кінцівок.

Безсимптомний характер захворювання та збільшення числа інфекцій, викликаних Ch. trachomatis, вказують на необхідність впровадження чутливих та достовірних методів лабораторної діагностики. Знання та дотримання вимог правильного забору зразків біологічного матеріалу, а також їх транспортування має першочергове значення для точності діагностичного тестування. Доведено, що чутливість та специфічність тестів на хламідії безпосередньо пов'язані з якістю досліджуваного зразка.

Вибір локусів для забору матеріалу може спричинити можливість виявлення патогена. У чоловіків для діагностики хламідіозу можна досліджувати мазки з уретри та прямої кишки, а також зразки першої порції сечі, секрету простати, сперми.

Лабораторна діагностика Chlamydia представлена ​​такими методами, як: специфічні тести; неспецифічні тести; експрес-тести, чи швидкі діагностичні тести; серологічні дослідження.

Про роль Ch. trachomatis у розвитку уретриту, епідидиміту та орхіту у чоловіків відомо давно. Хламідійна інфекція може знижувати чоловічу репродуктивну функцію, безпосередньо ушкоджуючи сперматозоїди. Внаслідок цього у хворих порушуються параметри спермограми, здатність до здійснення акросомальної реакції, збільшується кількість сперматозоїдів із фрагментованою ДНК.

Генітальний хламідіоз збільшує ризик передачі ВІЛ. Загальна епідеміологія цих інфекцій частково пояснюється тим, що вони мають однакові поведінкові чинники ризику, зокрема статевого життя. Рання діагностика та лікування хламідіозу вкрай важливі для зниження ризику зараження ВІЛ та виникнення тяжких клінічних наслідків.

Ch. trachomatis та N. gonorrhoeae є двома найбільш поширеними бактеріальними збудниками інфекцій нижніх відділів статевих шляхів. Діагноз цих захворювань має бути підтверджений результатами лабораторних досліджень, оскільки їх ознаки та симптоми важко розрізнити. Таким чином, при синдромному підході, який використовується в умовах обмежених ресурсів, виділення з сечівника досліджуються одночасно на наявність обох патогенів. Ch. trachomatis частіше виявляють у пацієнтів із гонореєю, ніж без неї. У осіб із гонореєю спостерігається вищий (15-40%) ризик зараження хламідіозом. Ці дані свідчать про те, що придбана гонококова інфекція або активізує персистуючу хламідійну інфекцію, або підвищує сприйнятливість організму господаря до Chlamydia.

Постгонококовий уретрит часто асоціюється з хламідійною інфекцією, яка не виліковується при призначенні традиційної терапії гонореї. Лікування хламідіозу залежить від локалізації інфекції, віку пацієнта, наявності чи відсутності ускладнень. Хворих слід проінструктувати необхідність утримання від статевих контактів від початку терапії. Обидва партнери повинні отримувати лікування одночасно, щоб запобігти реінфікуванню. У разі персистенції симптомів або при підозрі на повторне зараження (вже після проведеного лікування) пацієнтам показано обстеження.

У 2006 р. у Швеції було ідентифіковано новий штам Ch. Trachomatis. Симптоми та лікування хламідіозу, спричиненого цим штамом, не відрізняються від таких при інфікуванні звичайним видом збудника.

Параметри антибіотикорезистентності Ch. trachomatis та інших бактерій значно різняться з кількох причин. По-перше, це пов'язано з тим, що хламідії є внутрішньоклітинними патогенами, і чутливість до антибіотиків має бути визначена за їхньою здатністю до проліферації у клітині господаря у присутності різних концентрацій цих препаратів. По-друге, на відміну більшості бактерій, у разі коли Ch. trachomatis виявилася стійкою до традиційно ефективним антибіотикам, ця резистентність не являється абсолютною.

Захисна вакцина поки що не розроблена, незважаючи на безліч спроб її синтезувати. Це повёязано з тим, що організм людини здатний виробляти проти хламідій нестійкий імунітет, який триває лише кілька місяців. Внаслідок цього після проведеного лікування та повного одужання обох статевих партнерів інфікування може відбутися знову.

Висновок:

Безсимптомний хламідіоз, що поєднується в більшості випадків з повторною, рецидивною та латентною інфекціями, є основною проблемою контролю вищевказаної бактеріальної ІПСШ.

В даний час найкращим заходом у галузі охорони здоров'я - є інтенсифікація скринінгу та лікування інфікованих осіб.

(Стаття M. Malhotra, S. Sood, A. Mukherjee, S. Muralidhar, M. Bala Регіональний Науково-Дослідницький Центр зо інфекцій, що передаються статевим шляхом, Медичний Коледж Vardhman Mahavir и Safdarjang Hospital; відділення мікробіології Всеіндійського Інституту Медичних Наук, Нью-Делі, Індія)