Інфекція сечових шляхів – цистит
Інфекції сечовивідних шляхів (ІСВШ) посідають друге місце у структурі інфекційних захворювань бактеріального ґенезу, із загальною чисельністю близько150-200 млн. випадків на рік.
Здебільшого ця патологія має неускладнений перебіг, проте через надокучливу симптоматику значно знижує якість життя пацієнтів. За статистикою, один з епізодів неускладненого запалення сечовивідних шляхів переносить кожна друга жінка. Причому у 30-40% випадків гострий запальний процес набуває хронічного перебігу.
Факторами ризику визнані: початок статевого життя, використання сперміцидів, зміна статевого партнера, обтяжений анамнез матері стосовно ІСВШ, ІСВШ у дитинстві.
За чинною класифікацією виділяють такі види ІСВШ:
· неускладнена ІСВШ;
· ускладнена ІСВШ;
· рецидивуюча ІСВШ;
· катетер-асоційована інфекція нижніх сечових шляхів.
Основним патогеном урологічних інфекційних захворювань є Escherichia coli, за якою по частоті слідують наступні збудники – Proteus, Klebsiella, Enterococci, Streptococce, а також Pseudomonas aeruginosa.
Цистит – це запальний процес з ураженням сечового міхура, що супроводжується збільшенням кількості епізодів сечовипускання, болісними сечовипусканнями з відсутністю вагінальних синдромів, лихоманкою та больовим синдромом у паховій ділянці - визначення згідно з рекомендаціями Європейської асоціації урології (EAU).
Цистит проявляється, як збільшенням титру бактерій, кількості лейкоцитів в аналізі сечі, так і всіма ознаками запалення й дизуричними розладами.
Варто також пам’ятати про явище безсимптомної бактеріурії: у цьому випадку навіть вищий титр бактерій у сечі, незалежно від наявності піурії, за відсутності симптомів не є інфекційним запаленням.
Для діагностики цистита, в діагностично складних випадках, можуть використовуватись УЗД (оцінка стану нирок, сечоводів, сечового міхура і простати), экскреторна урографія, цистоскопія (інструментальні дослідження при гострому циститі протипоказані і виконуються тільки при затяжному перебігу запального процесу – більше 2-3 тиж.).
Рецидивуючий цистит визначається, як мінімум трьома епізодами на рік, або двома за півроку, і значно впливає на якість життя пацієнтів.
Цистити у жінок, рецидивуючого характеру, в більшості випадків мають інфекційну природу. Спровокувати запальний процес в сечовому міхурі здатні такі патогенні агенти: кишкова паличка, протей, клебсієлла, сапрофітний стафілокок, гриби Кандіда, хламідії, гонококки, трихомонади, вірус герпесу, туберкульозна паличка.
Під час вагітності близько 10% жінок мають проблему циститу, частіше у ІІ-ІІІ триместрах, а за наявності хронічної форми захворювання вірогідність його рецидиву зростає вже у І триместрі.
Якщо безсимптомна бактеріурія мала місце до вагітності, у 20-30% випадків вона ускладниться пієлонефритом до ІІІ триместру.
ІСВШ викликаються уропатогенними штамами E. coli, які колонізують кишечник, періуретральну ділянку та у 95% викликають висхідне інфікування сечовивідних шляхів.
Основна роль уропатогенів полягає у здатності цих бактерій прикріплюватися до D-манозовмісних залишків у секреті.
Основними факторами вірулентності, відповідальними за колонізацію, персистенцію та патогенність, є адгезини, або фімбрії; здатність до формування біоплівок; продукція токсинів, таких, як гемолізин.
Незважаючи на широке різноманіття адгезинів найбільш часто в уропатогенних штамах E. coli зустрічаються два їх види – тип 1 (MSHA) та P (MRHA), що мають здатність прикріплюватися й проникати в епітеліальні клітини сечового міхура та нирок.
Біоплівка, яку утворюють уропатогенні штами E. coli, створює сприятливе, багате поживними речовинами середовище, що провокує ріст та персистенцію мікроорганізмів і захищає їх від дії антимікробних речовин.
Із 2019 року Європейський центр профілактики і контролю захворювань (The European Centre for Disease Prevention and Control, ECDC) рекомендує обмежити використання фторхінолонів при лікуванні неускладнених запальних ІСВШ.
Згідно з настановами, до першої лінії препаратів відносять похідні фосфоміцину та нітрофурану. Фосфоміцин залишається найбільш ефективним по відношенню до збудника E. coli, який у 70% призводить до розвитку циститу. (Виведення фосфоміцину на 92-98% відбувається із сечею, що покращує його антибактеріальні властивості у вогнищі запалення.)
У рекомендаціях також зазначено, що початкова терапія неускладненого циститу має включати неантибактеріальні препарати.
До неантибактеріальних способів лікування (згідно з рекомендаціями – (категорія В) відносяться: препарати журавлини, профілактичний прийом пробіотиків, вітаміну D, гормональна профілактика при станах, пов’язаних з постменопаузою.
Якщо, через 3-5 днів після початку терапії, не відбувається регресу симптомів, рекомендовано розглянути призначення антибіотиків.
Це значно покращує діагностику, оскільки до цього часу вже є доступним результат бактеріологічного посіву виділень, що дозволяє найточніше підібрати препарат з урахуванням чутливості виявлених мікроорганізмів.
Антибіотикотерапія при гострому неускладненому циститі має тривати не більше 5 днів.
Контроль лікування має відбуватися кожні 10 днів.
Лікування спрямоване на ліквідацію етіологічних та патогенетичних факторів може проводитися амбулаторно (диспансерному спостереженню підлягають лише хворі з хронічним циститом).
Хворим призначають спокій, молочно-рослинну дієту з виключенням гострих приправ, консервів, м'ясних відварів, прийом достатньої кількості рідини (сечогінні трави, чай, мінеральна вода, ягідні морси, кисіль).
Окрім випадків геморагічного циститу і без наявності інших протипоказань можливі теплові процедури – сидячі ванни, грілка, теплі мікроклізми та спринцювання відварами трав, фізіотерапевтичні процедури.
У більшості випадків застосовують знеболювальні та спазмолітичні засоби.
Для уникнення циститу необхідно дотримуватися профілактичних заходів:
§ зміцнювати імунітет;
§ своєчасно проходити спостереження у лікаря і лікувати хронічні хвороби.
уникати переохолоджень;
§ відмовитись від незахищеного сексу
§ стежити за чистотою рук і статевих органів (своїх і партнера) під час сексуального контакту;
§ виконувати гігієнічні процедури: регулярно підмиватися (рухи від піхви до ануса, а не навпаки);
§ при позивах до сечовипускання не терпіти, а сходити туалет;
§ носити бавовняну, а не синтетичну білизну;
§ займатися лікувальною фізкультурою;
§ правильно харчуватися, не вживати алкоголь.
§ приймати фітозбори у весняно- осінній періоди;
Постійний цистит є приводом для проведення комплексної діагностики з включенням збору анамнезу, лабораторних та інструментальних методів дослідження.
Гінеколог збере анамнез про наявність чи відсутність захворювань сечостатевої сфери, проведе зв’язок між виникненням циститу зі статевим життям пацієнтки, зробить обстеження за допомогою огляду в дзеркалах, забирає мазок для дослідження мікрофлори та на предмет інфекцій, що передаються статевим шляхом, виконає кольпоскопію шийки матки, направляє на лабораторні дослідження - загальний аналіз сечі, аналіз сечі за Нечипоренко, Зимницьким, бакпосів сечі, на інструментальні дослідження - УЗД нирок і сечового міхура.
Не слід займатися самолікуванням, обов'язково звертайтеся до гінеколога для обстеження,встановлення діагнозу і призначення адекватного лікування (більше 60% випадків гострого неускладненого циститу залишаються без лікування). Гінеколог обстежить та призначить доступну і ефективну терапію, використовуючи дані доказової медицини про наявність у препаратів високої антимікробної активності, що сприятиме швидкому зникненню симптомів захворювання та запобіганню його переходу в хронічну рецидивуючу форму.