Trichomonas vaginalis – «неприємна» хвороба, необхідність лікування якої сприймається не всіма пацієнтами однозначно

За перебігом розрізняють трихомоніаз гострий, підгострий, торпідний, хронічний та трихомонадоносійство.

Трихомоніаз може мати безсимптомний перебіг. Маніфестація процесу може статися в період вагітності, післяпологовий або після абортний період, при надмірній сексуальній активності, а також на тлі прийому алкоголю, зниження імунологічної реактивності організму та в пост менопаузу (клімакс).

Інкубаційний період у середньому 10 днів, може варіювати від 2–3 днів до 1 місяця.

У чоловіків найчастіше зустрічається трихомонадний уретрит, який перебігає малосимптомно з такими симптомами: свербіж, печіння в сечовипускальному каналі, слабо виражені дизуричні розлади, відмічається гіперемія губок уретри, виділення з уретри незначні, водянисті, слизисто-гнійні або слизисті. При тривалому перебігу захворювання запальний процес часто розповсюджується на задню уретру, передміхурову залозу, сім’яні пухирці, придатки яєчок, сечовий міхур і ниркові миски.

У жінок найчастіше діагностують трихомонадний кольпіт, який проявляється свербінням, печінням у ділянці статевих органів, пінистими виділеннями сірувато-жовтого кольору з неприємним запахом з піхви. Запальний процес може розповсюджуватися на шийку матки, сечовипускальний канал, парауретральні протоки тощо.

Діагностика трихомоніазу призначається в залежності від клінічної картини, скарг пацієнта та ґрунтується на докладному зборі анамнезу життя.

Діагностика ґрунтується на виявленні трихомонад у виділеннях з уретри і піхви (бактеріоскопічний і бактеріологічний методи), серологічному дослідженні, виявленні антигену методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР).

На чутливість діагностики впливає якість відбору біологічного матеріалу, метод дослідження («золотий стандарт» - культуральний метод дослідження), поживні середовища, температура транспортування зразків, підготовка пацієнта. Порушення на будь якому етапі призводять до хибно-негативних результатів.

При лікуванні використовуються протипротозойні препарати, але слід зауважити, що актуальною є проблема стійкості трихомонади до метронідазолу, тому стандартні алгоритми лікування можуть не давати очікуваних результатів.

У блоці СТАТТІ лікар неодноразово публікує роз’яснення про загрози ІПСШ.

Але, на жаль, у клінічній практиці лікарів гінекологів зустрічаються випадки, коли пацієнтки відмовляються об’єктивно сприймати факт встановлення у них діагнозу  Trichomonas vaginalis. Вони відмовляються від лікування трихомоніазу і більш детального дообстеження на виявлення інших ІПСШ (трихомонадам притаманна резервуарна функція з накопичення в собі інших патогенних інфекцій). Це призводить до подальшого розвитку захворювання, хронізації, безпліддя і інших можливих негативних наслідків: хронічний трихомоніаз підвищує ризик розвитку раку шийки матки через тривале запалення, подразнення тканин та полегшення проникнення інших інфекцій, зокрема вірусу папіломи людини (ВПЛ). Тривала інфекція Trichomonas vaginalis викликає запальні процеси, що при відсутності лікування можуть призвести до дисплазії та злоякісних змін.

Згідно Публічного договору, лікар наводить знеособлені приклади зі своєї клінічної практики, з метою проведення освітницько-профілактичної діяльності серед населення: для запобігання можливого розповсюдження захворювання, пропаганди здорового способу життя, сексуальної грамотності серед населення репродуктивного віку.

До уваги, у блоці «Клінічні приклади», розглянуто декілька клінічних випадків з індивідуальної практики лікаря - з відмовою пацієнток від встановлення діагнозу/лікування ІПСШ.